Якою ми уявляємо людину майбутнього?

Це людина, яка любить свій рідний край, добре знає його історію і культуру, обізнана із загальнолюдськими духовними цінностями.

Адже справжній патріотизм починається з любові до своєї маленької Батьківщини, до місця, де народився і провів дитячі та юнацькі роки.

Не вибирав собі батьківщину і я.

Народився у невеликому козацькому містечку Підгороднє яке розкинулося на обох берегах тихої звивистої мальовничої річки Кільчень.

У нас і дійсно привільно – людині і птаху, звірині та рибі. Місця вистачає на всіх.

Звичайно, для городян великих міст таке тихе містечко – просто "захолустя", та для мене воно – весь світ. Так, у нас немає метро, трамваїв, ресторанів, театрів. Та хіба це головне? Кажуть, що найбільше диво на світі – людина. А люди у нас особливі. Завжди чуйні, щедрі, привітні, працьовиті, а ще – співочі. Я дуже люблю слухати, коли співають багатоголоссям. Аж пристою трохи, щоб дослухати пісню як співають наші бабусі із гуртів "Криниця” та  "Журавка”. Не навчені у консерваторіях, "як Бог дав", - чисті, сильні голоси напрочуд легко виводять мелодію, зіткану з прозорого повітря нашого краю. З нашого міста в світ вийшло немало видатних людей – художників, поетів,  Героїв війни та праці. Але це – невелика кількість людей. Та співають у нас – і, повірте, чудово співають – майже всі. Пісня сама ллється з грудей, звеселяє і підіймає настрій. Мама часто говорить: "Нам песня строить и жить помогает". Слова, виявляється, теж із пісні…

Іноді людині просто необхідно побути наодинці з собою. Куди ж подітись у великому місті, де, здається, тонеш у морі людей? А у нас – ступи тільки крок – і ти в степу чи на березі Кільчені.

Думаю, що такої краси, як у нас, ви не знайдете ніде. Приємно стати босоніж на м'яку, вологу від роси травицю, що росте коло самого порога хати, торкнутись долонею яскравого різнобарв’я квітів, перегукнутись із пташками, що весело щебечуть, перелітаючи з дерева на дерево у вишняку...

Наше місто прекрасне будь-якої пори року. Ранньої весни воно потопає в буйно цвіті абрикос, вишень, слив, яблунь. Підхопить вітер опадаючі пелюстки й закрутить у нестямному вихорі свій білий вальс – немов віхола завітала, але тепла, приємна. Влітку тішить око голубінь неба, заспокоює зелена барва листя та трави. Це пора походів та екскурсій у чарівний світ, цілоденного купання в Кільчені, де, здається, збирається вся дітлашня міста. Збігаємо з друзями із пагорба – і в воду, що манить прохолодою і таємничістю. Восени сади ломляться від фруктів. 

Моє місто зовсім інше – урочисте, святкове, різнобарвне.  А взимку – нескінченні килими снігу на широких вулицях, катання на лижах та санчатах. Мені дороге тут усе: дружба товаришів, тиха бабусина казка, ніжна матусина мова. 

Я хочу, щоб ти жило, моє рідне місто.

Нехай ніколи не змовкнуть тут ні щебет птахів, ні музика серця людського.

Віталій Старишко,

головний редактор газети "Слобода Підгородня"